Минулого року в цей час, працюючи з цивільними людьми, спостерігала і відмічала декілька специфічних психологічних феноменів.
Перше.
Війна спровокувала загострення особистих травм (здебільшого дитячих травм), які розквітли буйним цвітом в умовах хронічного стресу. Образно кажучи, старі шрами нили, боліли або й кровили. Все, що людям вдавалось стримувати в мирний час, – почало проявлятись і потребувало швидких пропрацьовок, швидкого усвідомлення і зцілення. А також терплячості щодо інших і прийняття один одного.
Друге.
Люди переживали горе, максимально включаючись в жахливі картини смерті так, ніби це вони самі там знаходились і це відбувались з ними. Таким чином відбувалось інтенсивне руйнування себе зсередини. Якщо знову говорити образами, то це ніби всередині взірвалась бомба і випалювала все дотла.
Тоді я просила клієнтів максимально екологічно поставитись до себе, потурбуватись про себе; не потопати в величезному водоспаді новин, фотографій іт.д; переключатись на свої поточні завдання, навіть побутові дрібні справи; дозувати інформаційний потік; повертатись в тіло за допомогою дихальних та фізичних вправ; говорити з психологами; гратися з дітьми, адже діти продовжують жити попри все.
Третє.
В шаленому інформаційно-енергетичному потоці люди в себе поглинали різні емоції (свої, чужі, маніпулятивні….) Зазвичай деструктивні і руйнуючі. Тож дуже багато зусиль і життєвої енергії йшло на проживання і перетравлювання навіть не своїх емоцій. Все вперемішку. Хаос, безлад, відсутність саморефлексії та усвідомленості призводили до миттєвого виснаження нервової системи.
Я тоді писала: “Чуєте, що дратуєтесь, тривожитесь, проживаєте щось незрозуміле і неприємне – відійдіть вбік, відкладіть телефон, нічого не запощуйте в фб (бо в такому стані ми розносимо ці енергії на інших), виключіть новини і вся увага на себе. Замість того, щоб спалахувати як сірник, – попіклуйтесь про своє тіло, поїжте, випийте води, поспіть. Правило кисневої маски пам’ятаєте? Знайшли контакт з собою – повертайтесь до справ”.
Рік тому ми всі добре знали, що Україна – це не будинки. Це люди, це український генофонд, українська душа і енергія, які повинні вціліти.
Вціліти – це продовжувати жити, вичищати з себе цю одвічну програму жертви; бути гордими і відповідальними; вчитися новому; зберігати свій дух, свою енергію – світлу творчу, відкриту!
Попри все цивільні люди були налаштовані на перемогу, допомогу нашій армії, відбудову України.
‼️Зараз теми консультацій змінились.
Я помітила, що люди несвідомо давали собі рік на те, щоб “триматись”. Коли минув рік і місяць від початку повномасштабного вторгнення, загострились тривожні стани та розлади, психосоматичні захворювання, почастішали апатичні та депресивні стани, випадки клінічних депресій, які вже вимагають лікування медичними препаратами.
Люди часто говорять про відсутність цілей і навіть бажань, неможливість планувати, невпевненість в собі, відчуття безпорадності та безсилля.
Люди сумніваються в правильності рішень. І ті, що виїхали, і ті, що залишились в Україні.
Чи ту країну обрали?
Чи добре зробили, що виїхали?
Чи правильно зробили , що залишились?
Чи не гають час в чужій країні?
Чи не втрачають шанс і можливість на краще майбутнє?
Чи колись мине туга за домом?
Чи варто заземлятись в чужій країні?
Чи починати (продовжувати) вчити мову, бо я ж от-от повернусь.
Крім того, вже в кожного є рідні чи знайомі, друзі чи колеги, які загинули на війні і це горе вже не лише на екранах, чи в новинах, але й зовсім поруч. Горе особисте.
Людська психіка потребує хоч якоїсь визначеності та стабільності. І в умовах року війни, надій, сумнівів, шалених навантажень та горя приходить банальна втома (фізична, моральна і психологічна), яка змушує шукати вже не так внутрішніх опор, як зовнішніх🫂
Як би це не звучало, але це нормально.
Нормально і потрібно звертатись до лікарів. Нормально ставити перед собою адекватні до реальності планки.
Нормально дати собі відпочинок.
Нормально дбати про себе, переключатись, тупити, дбати про тіло, плакати.
Нормально більше не виносити і бути неідеальними.
Нормально бути інколи слабкими і пробачати собі за це.
Це нормально в хронічному стресі, коли більшість українців мають бали вище середнього принаймні по одному з показників стресу, тривоги чи депресії 🤷♀️
Феномен української витримки ні на що не схожий. Але ж ми не роботи.
Пам’ятайте про це і дайте собі спокій і адекватне піклування, адже 🌾Україна – це не будинки. Це люди, це український генофонд, українська душа і енергія, які повинні вціліти, зберегти свій дух та свою енергію та передати наступному поколінню все найкраще, що маємо (ментальне здоров’я в тому числі).
Юлія Дожджанюк
Психотерапевт.
