Більшість наших спогадів про минуле не є правдивими… в тому значенні, що ми пам’ятаємо окремі враження, спалахи, послідовність подій та як тоді це нами сприймалось. Ми також можемо давати оцінку тим подіям та міркувати про те, як змінилось життя чи сприйняття себе.
Але по факту в нашій голові особиста історія викладається специфічно. Якщо добре покопатись в деталях, то можна помітити, що учасники однієї і тієї ж події сприймають та пояснюють її по-різному настільки, що це вже дві (або й більше) різні історії.
Цікаво, правда?
А ще цікавіше те, що ці спогади створюють в свідомості людини її особисту історію. Історію нібито про неї. Історію, яка може багато разів розповідатись і переживатись знову і знову, наново переписуючись і наново вкладаючись в голові.
Саме ця інформація в мозку пояснює людині, яка вона, хто вона, які в неї травми і труднощі, які стосунки з іншими, в чому вона винна, кому що повинна, що є неможливим чи недоступним для неї, риси характеру, звички та наміри, цілі, бажання… Тобто якась стала картина про себе…
Проблема в тому, що ці спогади якимось чином “фіксують” людину на одній точці. Іншими словами, частково знерухомлюють її, адже вони не є динамічні.
А динамічним є момент “тут і зараз”.
В цьому моменті ми можемо змінити все і одразу, але лише в тому випадку, коли зможемо відмежуватись від “знань” про себе минулих.
Чому? Тому що нас минулих не існує.
Прийняття цього факту звільняє людину від тягаря не завжди правдивих спогадів про себе, а також від стереотипних програм в свідомості та шаблонних способів поведінки.
При цьому світ буквально розкривається в своїй багатовимірності і ми осягаємо ту інформацію, яка раніше була закрита “правдою” та “здоровим глуздом”.
А чи здоровий той глузд, коли вчорашня істина сьогодні – це вже спогад… про неіснуючих себе.
(с)
Юлія Дожджанюк
Психотерапевт. Цілитель.
Оператор моделювання карми.
Запис на консультацію за тел.: +380671784971
