Вже саме слово САМОСАБОТАЖ впливає на нас так, що не хочеться далі читати.
Тож я спробую розсекретити деякі приховані і несподівані сторони самосаботажу максимально м’ягко і з прикладами. Можливо, з іронічним відтінком на тему того, які ми всі схожі і навіть з класифікацією.
Тому почнемо.
Ідеальний самосаботаж.
Однією з “несподіванок” самосаботажу є бажання виконати поставлену перед собою задачу ІДЕАЛЬНО.
Все б нічого, якби б несвідома логіка “Краще зробити ідеально, але ніколи, ніж не ідеально, але вже”.
І от людина сидить і чекає неіснуючих ідеальних умов, переживаючи страх як перед реальним життям, так і перед тими ж “ідеальними умовами” (бо ж якщо вони настануть – не відмажешся). Вони, звісно ж, не настають, але що настає – так це розчарування в собі і в світові. “Я ні на що я здатен(а)”
Самосаботаж чистої води.
Глобальний самосаботаж.
Ще одна річ, характерна для самосаботажу, – це братись за великі (глобальні) проекти, не розбиваючи їх на малесенькі реальні кроки. В такому випадку людина береться не за проект, а за голову і починає панікувати на тему “блін, нащо я це почав(ла)”.
І замість того, щоб хвалити себе за нехай і мізерний, але крок, – людина зосереджується на тому, чого вона не вміє, чого їй не вистачає з акцентом на свою неспроможність двинути глобальну брилу.
Мистецтво маленьких кроків – і самосаботаж потрохи добрішає і поступається.
Містичний самосаботаж.
Одного разу я говорила з клієнткою на тему її роботи з людьми і почула чудовий (геніальний) варіант самосаботажу. Це очікування ПОТОКУ або ж страх, що його (потоку) не буде.
Поясню: щоразу, коли вона професійно, якісно і геніально проводила зустрічі, – то вважала, що це був той самий ПОТІК, а не вона. Не її професійність, досвід, знання, таланти… Відповідно, їй було тривожно працювати, думаючи, що ця “містика” може колись й зникнути.
Пів консультації я доносила до свідомості клієнтки, що цей потік і є вона: це її робота, її здобуток, її досягнення (духовні в тому числі) і що це ніхто не відбере і не перекриє їй.
Дуже хитрий варіант самосаботажу, заснований на вкрай жорсткому знеціненні себе.
Успішний самосаботаж.
На днях мені зателефонувала давня подруга. Ми давно не чулись, тож я щиро поцікавилась, як у неї справи. Натомість подруга (ми ще й колеги) почала мені розповідати про своїх клієнтів і як справи у них. Також про технології, які вона підбирала в роботі з людьми. Хвилин п’ять я це слухала, а потім знову задала те саме запитання, уточнивши, що я хочу знати про те, як ВОНА, а не її клієнти, що в неї на серці, як вона живе.
Була деяка пауза, але потім наша розмова стала тепла і приємна.
Самосаботаж у вигляді знецінення себе як просто живої людини, яка цінна і цікава сама по собі без прив’язки до її успіхів чи досягнень.
Магічний самосаботаж.
Про що це я?
Про надання особливої сили якимось матеріальним предметам, типу амулетів, підков, оберегів і тому подібне. Скільки влади над своїм життям людина віддає цим речам, – складно й уявити. Я ж зтикаюсь в своїй роботі з цим частенько. І погляньте на парадокс: інколи ці предмети наділяються більшою силою, ніж сам їх власник.
Це самосаботаж чистої води. “Я слабкий, я ранимий, я ущербний, але в мене є скажімо кусок каменю і він все зробить”.
Недавно написала мені моя клієнтка про “щасливу” знахідку в полі (підкову), яку вона на радощах потягнула додому.
Самосаботаж полягає в тому, що надіємось ми на чудо не в собі, а ззовні. Що хтось або щось нам поможе.
І нарешті вишенька на торті (але лише в даному дописі). Немилосердний самосаботаж.
Найбільш підступний і жорстокий самосаботаж, який полягає в тому, що людина не дає собі права на помилку, права на провал і права на слабкість. Картає себе за це, не прощає собі нічого, робить про себе жахливі висновки, типу “Я не справилась”.
Отже, людина не дає собі можливості вчитись на помилках.
Ми всі люди і ми помиляємось. Ми так вчимось. Але тільки тоді вчимось, коли дозволяємо собі вчитись. На помилках. Своїх.
Немилосердний самосаботаж розповість людині, що вона невдаха і що їй знову не вдалось.
Натомість розумніше прийняти цей досвід, зробити висновки і рухатись далі. Своїм особливим і ні на кого не схожим шляхом.
Звісно ж тут описані не всі види.
Чого вартий лише самообман, зречення від земних благ, відмова від мрій, прив’язка до результату, самопожертва, цар в голові або пошук героя-спасителя, невпевненість, відкладення на потім… ого.
Ще писати і писати. Але я впевнена, що ви вже вловили основну думку, тому закінчую.
Скажу чесно. Відкладала написання статті про самосаботаж як могла.
Тож вирішила написати лише план, багато від себе не очікуючи.
А зараз ставлю крапку, радіючи, що все вдалось. І навіть більше.
Юлія Дожджанюк
