Пари – це завжди цікаво і не просто. Коли пари приходять до психолога, – я завжди питаю, чия це ідея. Бо зазвичай чия ідея – того й потреба.
В роботі з парами важливо не перебувати на чиємусь боці, а розкривати внутрішній світ обох партнерів один перед одним.
Коли я спрямовую розмову в русло уваги перш за все на свій внутрішній світ, то часто виявляється, що деякі речі не були проговорені жодного разу!
Чоловік і дружина дивуються, інколи розгублюються, потім вслухаються, слухають. “Он виявляється, як це в нього (в неї)”.
Наприклад. Молода, цікава, красива пара. Вона боїться самотності в шлюбі (досвід з батьківської сім’ї), а він не хоче, щоб на нього давили і обмежували (травма раннього дитинства).
І от люди, які люблять один одного, готові говорити, чути і щось вирішувати, – все ж наступають на мозолі, рани і травми партнера. Звичайно, вони не повністю це усвідомлюють. Від цього стосунки стають дуже напруженими.
А що ж відбувається насправді. Жінка відчуває, що з часом чоловік приділяє їй менше уваги. Вона все розуміє, – він важко працює, щоб забезпечити своїм майбутнім дітям краще життя. Розуміє, але цей страх самотності і страх байдужості чоловіка змушує її давити на нього.
Він ж, відчуваючи це, починає віддалятись. Тригер спрацював, підняв неусвідомлювані травми. Внутрішня напруга підскочила. І є 2 варіанти: агреснути чи віддалитись. Чоловік любить дружину, тому віддаляється, щоб не ранити.
Вона раниться: він віддалився, отже байдужий. Страх самотності штовхає на те, щоб знову тиснути. І так по колу.
Я пояснюю ці речі так, щоб кожному було зрозуміло, що відбувається насправді. Часто це не так очевидно парі. Це відкриття.
“На що ви готові, щоб не так сильно наступати на мозолі один одного?”
Задумуються. Вже нема тих образ. Нема жартів, які розряджають напругу.
Є усвідомлення, що подружжя – це двоє людей зі своєю історією, болем, досвідом, страхами, перемогами та зусиллями.
Дуже важливо розуміти, що якщо у пари є спільні цінності, довіра, повага і любов один до одного, то стосунки варті того, щоб продовжувати бути. Вони варті того, щоб змінювати способи взаємодії, спілкування… навіть світогляд якщо потрібно.
Але якщо цього нема, то завжди є рішення про “разом” чи “окремо”. Що переважить. В такому разі вирішує кожен за себе.
Юлія Дожджанюк
