Буває, працюю з клієнтами і спостерігаю, як людина довго шукає собі пару. Інколи це займає так багато часу, що настає такий своєрідний етап ідеалізації стосунків. Типу: от знайду собі пару і буде мені щастя.
Причому оце якраз відчуття недостатності щастя зовсім не пов’язується з собою, з нестачею чогось всередині себе, а саме з нестачею партнера. Саме він чи вона принесуть те, чого так не вистачало!
І ось трапляються оці омріяні стосунки. Щастя. Захоплення. Пристрасть. Ейфорія. Близькість. Відчуття, що МИ все зможемо.
Це справді чудовий період. Такий очікуваний. Період метеликів і радості.
Але це період. Далі починають по-трохи проявлятись підводні камені, особливо сильно вони відчутні, якщо було багааато очікувань від “половинки”. Та що там очікувань! Роками збудованих ілюзій про те, що стосунки все виправлять.
Часто ці ілюзії взаємні. І коли вони розсіюються, стає ще гірше, ніж було. Для обох.
Саме тут настає момент прозріння і початок роботи. Ні-ні. Роботи не над стосунками (до речі, є навіть такий жарт: хочеш зруйнувати стосунки – почни їх гармонізувати).
Роботи над собою!
Я поясню цей механізм.
В людини є якийсь внутрішній дефіцит (чи то в любові, чи в цінності, чи в прийнятті, чи в фінансах) і вона прагне закрити цей дефіцит за рахунок своєї пари. А в партнера теж є свої проблемні точки, звичайно. Я це називаю “внутрішніми дирами”, які зумовлені душевними травмами людини. Настає момент, коли люди доторкаються один до одного цими травмами і… стає боляче. Дуже боляче. Обом.
Розглянемо це на очевидному і простому прикладі. Тема фінансів тут дуже показова.
Припустимо, дівчина сподівається за рахунок коханого вирішити свої фінансові проблеми. “От знайду собі забезпеченого мужчину і матиму спокій”. А чоловік мріє про безумовну любов і прийняття, яке він недоотримав через непросту особисту історію.
І ось, коли стихає ейфорія і романтика перших зустрічей, дівчина помічає, що її фінансові проблеми все ще не дуже вирішені і вона починає відчувати себе не цінною, не такою вже й важливою для молодого чоловіка. І коли дівчина про це говорить своєму партерові, – він починає відчувати себе просто тим, кого хочуть використати і цінують зовсім не його, а його статки.
Результат: стало ще гірше, травми ще глибші, розчарування та біль.
Те саме про потребу в постійній увазі, підтримці та захопленні, прийнятті, статусі…
Будь-які роздуті сподівання щодо стосунків приречені.
Чому?
– Тому що ніколи свій внутрішній дефіцит не закриєш іншою людиною. Навіть якщо вийде – ефект дуже тимчасовий.
– Тому що це не про любов, а про очікування.
– Тому що вам з собою все одно бути – з парою ви чи без пари.
Інша справа, якщо йдеться про щирий інтерес один до одного, про повагу, дружбу. Про усвідомлення того, що ніхто не зобов’язаний робити один одного щасливим.
І якщо люди перебувають поруч, не вимагаючи нічого взамін, але приймаючи неідеальності один одного, слабкості та дивні приколи чи проколи… лише тоді життя в парі має шанс стати щасливішим, ніж без.
Лише тоді можна збагатити одне одного, а не виснажити.
Лише тоді можна зцілити свої дефіцити, а не ще більше травмуватись ними.
Недавно я спілкувалась зі своєю клієнткою саме на тему стосунків. Вона попросила мене висловити свою думку.
Моя думка дуже непопулярна. Я вважаю, що ні чоловік, ні жінка один одному нічого не повинні. І якщо на цих умовах вони залишаються вірними один одному, дружать, домовляються, підтримують і обіймаються – це про стосунки.
Все решта – про “женщина должна” і “мужик должен”.
Радує те, що ці речі вже по-трохи покидають свідомості людей.
Юлія Дожджанюк
Майстер моделювання карми. Цілитель. Наставник. Психотерапевт.
