Неспокій. Той, який приходить несподівано і, здавалось, без жодних причин та попереджень виринає десь глибоко зсередини… з напівзабутих ще з дитинства куточків Душі. Того дитинства, яке живе в людині, навіть якщо вона вже доросла, успішна і незалежна.
Що це за тривога і до чого тут дитинство?
Поясню. Природньо, що якість життя дитини залежить від батьків чи від людей, які нею опікуються. Це зрозуміло. Поступово дитина знайомиться зі світом, вчиться в ньому жити і проявлятись. І добре, коли поруч люблячі, живі, здорові або хоча б адекватні дорослі, яким можна довіряти.
Гірше, коли вони є джерелом додаткових випробувань для дитини.
Погано, коли дорослі непередбачувані і місцями небезпечні.
Найгірше, коли життя дитини залежить від періодичних зривів, запоїв, побоїв, моральних знущань над нею з боку значущих дорослих (найчастіше батьків)..
Звісно, що ці “зриви” з дитиною не пов’язані і тим паче від неї не залежать. Але діти стають залежними від настрою когось із батьків або співузалежненими, якщо мова йде про періодичні “зриви” дорослих (найчастіше хімічні залежності).
Отже. Дитина залежить. Дитина безсила щось змінити. Дитина може адаптуватись, пристосуватись. Рідше – просити про допомогу (найчастіше діють заборони на те, щоб просити про допомогу).
Все, що вона точно може – це продовжувати жити від зриву до зриву, сподіваючись на краще.
І ось переді мною доросла жінка. Успішна і красива, розумна і цікава. Вона жартує, спілкується, прагне, розвивається. Я милуюсь нею. Її всюди багато…
А ось дівчина така ж харизматична, особлива і витончена. Сильна і ранима. Трохи розгублена…
А ще молодий чоловік – вдумливий і талановитий, надійний і перспективний. Намагається впоратись з усім…
Їх об’єднує одне і те ж… Тривога, яка виникає нізвідки. Вона не залежить ні від чого. Найчастіше приходить ввечері і… тоді, коли все добре. Так, саме тоді, коли все добре стає спочатку незатишно, далі неспокійно, потім якось тривожно, а далі і зовсім страшно.
І нас чекає довга дорога до розгадок і до усвідомлень. Дорога існує для того, щоб нею йти. Тож ми йдемо.
І з кожним кроком розкривається усвідомлення, що там, в далекому і вже забутому дитинстві були періоди, коли все добре! І цього разу, саме цього разу (!) так буде завжди…
А далі хтось з батьків зривається (хто в запой, хто в агресивні випади, хто в знущання над дитиною) і той омріяний рай в один момент стає пеклом. Особистим і нескінченним пеклом для дитини з присмаком своєї провини в тому, що відбувається. Провини і безсилля.
Дитина залежна від цих обставин. Дитина може адаптуватись, але поки що не може відділитись. Її життя прямо залежить від нього (батька) або від неї (матері).
І ось вже в дорослому віці саме тоді, коли все добре, – настає ця зрадлива тривога!!!
Про що вона?
Та про те, що обов’язково має статись щось неприємне чи погане і це неможливо попередити чи проконтролювати.
Вже занадто довго все гаразд!!!
І щоб отримати хоч над чимось контроль, людина робить деякі рішення:
– займатись бурхливлю і активною діяльністю, щоб вирватись з цього пекла, бути всюди, але не тут;
– стати батькам мамою або татом, піклуватись про них, спасати їх;
– якомога менше проявлятись, бути непомітним(ю), нічого не робити нового, щоб не попасти під чуже несхвалення, осуд (як колись в дитинстві попадав чи попадалала під “гарячу руку”);
– контролювати інших людей – підлеглих, рідних, собаку, сусідів;
– робити нав’язливі дії, чи дотримуватись правил, ритуалів, чого завгодно! Це стає тим передбачуваним острівцем надійної постійності і… психіатричним діагнозом врешті-решт.
Тож ми йдемо далі дорогою розгадок і усвідомлень. І в один прекрасний момент людина поруч зі мною починає помічати, що він (вона) вже не залежить ні від кого. І це факт, який пора вже визнати і присвоїти.
Це незалежна успішна жінка.
Це самодостатня дівчина.
Це чоловік, який вже давно сам керує своїм життям.
Це люди, які самі досягли того, що є зараз в їх житті.
А найцінніше те, що в серці цих людей з’являється яскраве усвідомлення себе в своєму житті. Це трансформує їх тривогу у вдячність та повагу до себе…
З цього моменту попереду розкривається цікава дорога для моїх клієнтів, але це вже інша історія і моя задача теж інша.
Зараз я звертаюсь до тебе, мій читач. Ти теж створив(ла) те, що зараз є в твоєму житті.
Я знаю про що твоя тривога. Про те, що не зможеш втримати, впоратись, передбачити, проконтролювати.
Але навіть коли завтра все зруйнується, тебе в тебе ніхто не відбере, хіба ти сам (а).
Якщо ти в себе є, то зможеш цього досягнути ще раз. І ще раз. Ти і є твій світ. Ти більше не мусиш залежати від чужих рішень та зривів.
І твоя постійна стабільність в тому, що життя залежить тільки від тебе.
Відчуваєш цю надійну опору?
Якщо ні, тоді повертай собі себе. І чим раніше, тим краще.
Юлія Дожджанюк
Майстер моделювання карми. Цілитель. Наставник. Психотерапевт.
Запис на консультацію за тел.: +380671784971.
