Вирішила, що важливо написати про те, куди часто “дівається” енергія. От, наприклад, живе собі людина, якось більш-менш в даних умовах справляється, а тут в одну мить ніби все летить шкереберть в емоційному плані. Накочує плаксивість, не хочеться нічого робити, переддепресивні стани, апатія, навіть панічні атаки. Інколи причина криється в несвідомому.
Психологія, не зважаючи на її імідж, є дуже чіткою наукою. Так, це наука дуже тонка, проте точна.
Так от. Чому так відбувається. Однією з причин є неприйнятні для людини почуття. Коли ось ці “погані” почуття є, але людина настільки вважає їх неправильними, негідними, чи ще якимись, що починає буквально їх глушити. На це йде дуже багато сил. Але почуття ж є. І це почуття з часом починає проживатись, як може. Наприклад, людина починає плакати. І плаче, плаче, плаче. Аж поки не виплаче те, що вона недавно в собі подавила і на що пішло так багато сил. Це ще непоганий варіант, до речі.
Гірше коли це неусвідомлене (але існуюче) почуття не проживається, а вивільняється через хворобу, травму чи неприємності.
Я приведу приклад. Дівчина розійшлася з хлопцем. А в її подруги якраз зав’язались щасливі стосунки. Дівчина радіє за подругу, адже вона їй майже рідна. Але є ще щось. Воно неприємне, муляє, змушує втікати подалі, щоб тільки не відчувати це “щось”. Тож дівчина починає це в собі подавляти. Всі сили йдуть на це, тому вона втомлюється і вже нічого не хоче. Вона добра людина, але є щось, що ніби отруює її єство. Тож це починає бути схоже на хворобу. Або на депресію. Або ще щось.
Які великі наслідки має подавлення одного простого, але не приємного почуття!
Парадокс в тому, що коли з моєю допомогою людина озвучує це страшнееее почуття і я при цьому не вибухаю від люті, не осуджую і не кричу: “Як ти можеш заздрити своїй подрузі! Яка ти погана і недалека!”, а киваю, що це чудова робота і що потрібно мати сміливість це помітити і з цим зустрітись, – людина миттю видихає.
І треба було ж себе так довести?
Ми часто боїмось, наприклад, заздрості. І чужої і своєї. Тому витісняємо її, закриваємо на неї свої очі, боремось з нею… Втрачаємо в цій несвідомій боротьбі (як і в боротьбі з іншими неприємними почуттями) всі сили. Так, вона буває досить руйнівна. Але лише тоді, коли вона непрожита і недоусвідомлена. Адже здорова заздрість вона ж про те, що ми і собі так хочемо, щоб було добре. Не всім погано, а мені добре. А всім добре і мені хай буде добре теж…
Цей приклад про те, що часто ми ок, але осуд самих себе робить не ок. Осуд і бажання бути святими та ідеальними. Може, правильними. Усвідомленими. Чи навіть добрими.
НеприйнЯтні почуття є більше непрИйнятими. Коли ж стається так, що ми приймаємо і проживаємо, то виявляється, що варто було вивільнитись від цього, – і все раптом налагодилось. Само собою. Чудеса
