Рано чи пізно в житті кожної людини настане такий момент, коли тільки вона сама зможе собі допомогти.
Можливо, людина навіть буде йти за допомогою, але хто зможе зрозуміти те, чого сам не переживав?
Можливо, їй будуть навіть щиро хотіти допомогти, але це буде неможливо. Поради, думки, діагнози, рецепти, “хочу (знаю) як краще”… Це не працює. Навіть дає зворотній ефект, заганяючи в ще більш подавлений та розібраний стан.
Хочете справді допомогти? Тоді скажіть словами чи без слів:
“Я не знаю, як тобі. Але я поруч.
Я не союзник твого болю. Але я поважаю твій біль.
Я не знаю, як тобі краще. Я можу мати думки про це, але ці думки мої і швидше за все про мене.
Я не судитиму. Не оцінюватиму. Не радитиму. Я вислухаю і буду з тобою, навіть коли ти не в найкращій формі і не в найсвітлішій свідомості.
Вірю, що ти впораєшся.”
В такому прийнятті людина знайде в собі сили взяти саму себе в союзники зі щирим усвідомленням того, що вона має право на зневіру, на слабкість, на страх, на невпевненість, на поразку. І з цієї точки починається її перемога.
Нікому ще не вдалось завжди бути на висоті. І чи для цього Вс-Вишній прийшов на землю в подобі кожного з нас?
Юлія Дожджанюк
Майстер моделювання карми. Цілитель. Психотерапевт.
