У кожної людини рано чи пізно приходить такий момент, коли потрібно визначитись принаймні для себе: чи хоче вона бути щасливою, чи ні.
Здавалось, дивний вибір: звичайно кожен хоче бути щасливим! Про що мова?
А от і ні.
На словах може й так, а от на практиці…навряд.
Поясню. Найчастіше це питання виникає перед людиною не в найкращий період життя, часто болючий та непевний. Інколи настає навіть відчуття безвиході чи безнадії.
І тоді людина стає перед цим визначальним вибором. Усвідомлює вона це, чи ні.
Причому в кожному виборі є і свій плюс (вигоди), і свій мінус (втрати).
Думаю, ви здогадуєтесь про що я.
Вибір свого щастя передбачає
досить складну і довгу роботу над собою, над помилками;
тут є злети і падіння;
тут віра і зневіра;
тут навіть гіркі сльози і стиснені від злості зуби…
Здорова злість – це ще той ресурс! І якщо зараз ви вибираєтесь з особистої ями на цій енергії, – то це добре! І я не говорю про те, щоб все навколо “крушити”. Ні, я про іншу злість.
Звичайно, рухатись на енергії натхнення значно гармонійніше, але що поробиш, коли поки що її немає
Особисто я відчуваю повагу до людини, яка себе спасає, яка навіть бореться за своє щастя, не зважаючи ні на що. Інколи всі обставини вкрай плачевні, але саме людське РІШЕННЯ має таку силу, що вона таки отримує допомогу. Але й мусить час від часу підтверджувати щирість свого рішення на практиці, проходячи “випадкові” уроки на вірність своєму вибору.
Інша справа, коли людина на словах каже, що хоче бути щасливою, але на ділі продовжує сидіти на м’якому місці рівно, нічого в собі не змінюючи.
Якщо люди, які зробили вибір щастя лише на словах, доходять до мене на консультацію, – вони часто (занадто часто) задають мені питання: “І що робити?”
Або “Мені ніде не помогли. Ви мені точно поможете?”.
Або “Ви все зробите?”
Навряд…
Я зроблю те, що залежить від мене (а це не мало).
Я скажу все те, що необхідно людині знати.
Я підтримаю.
Але чи почують мене. Чи захочуть мене чути… Чи почнеться глибинна робота з собою? Так, з моїм супроводом, та все ж.
Жити життя за іншу людину і хотіти зцілюватись за іншу людину я не зможу.
На жаль? Ні. На щастя.
Не достатньо просто хотіти!
Під соусом “хочу” подається різне. Навіть втечі від реальності в ілюзорне “возвишене” щастя, яке буде десь там – в іншому світі, а “я вище цього всього”. Це така смішна ілюзія!
Ми живемо тут, на землі. І прийшли ми сюди, щоб навчитись саме тут бути щасливими.
Тож якщо ви щиро обрали щастя (земне щастя теж) – не здавайтесь зарано!
Будьте вірними собі і своїй праці.
Юлія Дожджанюк
Майстер моделювання карми. Наставник. Цілитель. Психотерапевт.
