Перш за все почну з головного.
Усі, хто працює з людьми (лікарі, психологи, цілителі, екстрасенси)
ДУМАЙТЕ, ЩО ГОВОРИТЕ!
А тепер до суті.
Це стаття про людей, які попри страшні перспективи, зараз живі і здорові.
Присвячена усім людям, які з цим стикнулись і отримали свій «вирок» у формі невиліковного діагнозу або ж невтішного прогнозу. Або ж Ви почули те, що одужання неможливе. Або що Вам не можна мати дітей. Або що з таким не живуть.
Деякий час я наважувалась писати цей пост. Можливо тому, що батьки у мене лікарі і чоловік лікар в минулому. Та все ж.
Почну. Інколи ( чи завжди) визначальну роль в одужанні відіграє таке поняття як віра і надія, впевненість, внутрішній стан чи то самого пацієнта, чи, наприклад, батьків хворої дитини (дитини, яка одужує), чи самого лікаря. Навіть тоді, коли, здавалось, немає підстав очікувати кращого, внутрішній стан пацієнта чи його рідних грають визначальну роль!
Щоб не бути голослівною, скажу, що маю радість бути знайомою з людиною, яка вийшла з третьої стадії раку (неоперабельної) при поганих прогнозах.
Ось її слова: «Я спочатку плакала і ходила убита. Потім зрозуміла, що найгірше вже трапилось. Але я ще жива. Це дно. А звідти – рух наверх, якщо відштовхнутись… я почала підіймати свої вібрації. Мені навіть часом незнайомі люди казали, що я свічуся. А лікар казав, що в мене хороша енергетика. Я матеріаліст. Тому вірила, що медицина традиційна з цими всіма протоколами мене врятує. Але якщо я не змінюсь, то це не надовго. І я почала мінятись, ці зміни були життєво необхідними. Читала книги (Некрасова «Живые мысли», і про материнську любов), працювала з психотерапевтом. Крім того, я ВІРИЛА, що в Бога є на мене свій план, бо інакше я би вже померла…»
Також зі мною (отже, і з Вами) поділились своїми історіями різні люди, яких не зупинив ніякий вирок. Тільки почитайте ці історії!
«Диагноз гипоталамический синдром поставили в 2002… Решила что он мне не нравится и пусть его не будет. В 2006-2008 повторные исследования диагноза не подтвердили. Хотя меня уверили, что это не лечится и нужно каждые полгода ложиться в больницу. Я пролежала только один раз и отказалась от лечения… Я не приняла этот диагноз правдой для себя. У меня была уверенность, что сама решаю, что для меня правда, а что нет. Было так же возмущение, что кто-то за меня определил, что что-то есть как-то, что нельзя изменить. У меня был протест из гордыни, конечно. И решение, что я здорова и точка! Я решила! Это была игра для меня».
« Дитині поставили невиліковний діагноз гломерулонефрит. Лікарі вголос не сказали, що нирки майже не працюють. В лабораторії лікарка знайома мені сказала, що у мертвих аналіз кращий. Радили везти до Києва. У дитини температура була 40 градусів і її віддали мені додому. Свекруха покійна говорила, що це вже кінець. Я сказала НІ! Робила все що приходило мені (народне лікування), просила Бога за дитину, звернулась до знайомого уролога. Він виписав ще ліки і все! Не залишилось навіть ніяких рубців. Мною керувала віра, що дитина буде жити і іншої думки навіть не допускала близько. І не дозволяла, щоб при мені сказали щось погане. Потім вже поставили легший діагноз – пієлонефрит».
«Началось все с цикла єнерго-кармического целительства и “Крыльев”… Пришла с дисплазией шейки матки, которая была диагностирована в течение более полутора лет, то есть уже мелькала перспектива операции. И параллельно фиброаденома груди (доброкачественная опухоль , которая в принципе никогда не рассасывается), ее тоже собирались чикнуть … в итоге в течение нескольких месяцев у меня сняли оба диагноза! С одной стороны – необъяснимая уверенность того, что все пройдёт без врачей , и настойчивая работа с наставниками и операторами МИР КИЯНА, а также моя личная работа, с другой стороны- периодические проявления страха и сомнений .. не скрою , тем не менее, результат на лицо».
І це все правдиві історії! Історії конкретних, не вигаданих людей.
Ще дві людини поділились зі мною своїм досвідом по телефону, тому дещо процитую, а дещо просто опишу своїми словами у формі переказу.
Отже, за словами молодої жінки (до речі, енергоцілительки з досвідом), велике значення має намір не триматись за хворобу, а деколи просто довіритись Вс-вишньому. Проблема в тому, що загострення симптоматики інколи дає збій у вірі і люди просто опускають руки. Колись їй поставили діагноз сечокам’яна хвороба з хронічним пієлонефритом, а також хронічний гастродуоденіт з виразками в кишечнику. Прогнози були такі, що це вже на все життя. В рік вона лежала 3-4 рази в стаціонарі по 2-3 тижня, але це був як рух по колу. В один момент, вже будучи енергоцілителем, жінка просто свідомо взяла на себе відповідальність за своє здоров’я і просто робила все, що могла, що було для неї доступним на той момент. По трошки – крок за кроком . Зцілювала себе і розчиняла деструктивні програми в свідомості, які призвели до хвороби. Не прив’язуючись до результату. «Я просто роблю – а там побачимо» – сказала вона в розмові. Були моменти, коли опускались руки. І тоді вона спостерігала ніби збоку за всім, що відбувалось; все приймала, дозволяла собі відпочити. Просувала себе як енергоцілителя і просто йшла далі. Зараз вона здорова. «Інколи загострення – це показник того, що процеси ідуть, а не того, що нічого не допомагає, – підсумувала вона. – Завжди буде підтягуватись те, над чим потрібно працювати. Тут важливо продовжувати».
Отже, підсумовуючи все написане, можна виокремити СПІЛЬНЕ для усіх перелічених випадків дивовижного зцілення людей:
1. Рішення зцілитись, жити, бути здоровими.
2. Прийняття на себе відповідальності за свій стан.
3. Інколи навіть вперта незгода з діагнозом (не завжди). Впевненість в собі. Або інтуїтивне відчуття, що «ще не час».
4. Наполегливість в роботі над собою, в тому, щоб крок за кроком, по-трішки, але йти, щось робити, змінювати, не чекаючи нічого і ні від кого.
5. Неприв’язування до результату, але наявність внутрішнього глибокого відчуття, що все буде добре.
6. Навіть коли опускаються руки і настає зневіра – відпочивати, але все одно продовжувати.
7. Опора на Вс-Вишнього, довіра, звернення до Нього, усвідомлення свого зв’язку з Ним, прийняття Божої Волі.
8. Готовність приймати уроки, змінюватись зсередини, навіть грести проти течії, відгороджуватись від тих, які кричать: «Не получиться!»
9. Інколи: володіння технологіями очищення енергоструктури, енергоцілительства та ін.
10. І головне!!! РІШЕННЯ ДАТИ СОБІ ШАНС! ЧИ ДАТИ ШАНС ДИТИНІ. Навіть якщо все погано!
І на сам кінець скажу від себе.
Є такі лікарі (скоріше науковці, аніж практики), які вірять тільки в науку і більш нічого. Наука – це, звичайно, чудово, та проблема в тому, що ставиться вона вище за саму людину, за її почуття, силу волі, Дух та Душу. Великі лікарі з високими науковими званнями і знаннями не вірять в чудеса! Мрійники – так. Виняткові лікарі-практики, так! Деякі пацієнти (чи їх батьки) – так! Але не сивочолі уми! Хоч які там чудеса???
Для деяких таке поняття як психіка – це вже з області фантастики.
Та хіба лише лікарі? Самі психологи і цілителі можуть деколи так сказати і так вдарити словом, що потім важко піднятись.
Я ні в чому і нікого не буду переконувати (і чи потрібно). Але принаймні попрошу одне.
Якщо до вас приходить людина в не найкращому фізичному та психологічному стані ЗА ДОПОМОГОЮ, то вже постарайтесь, щоб ця людина не вийшла від вас подавлена, розчавлена, налякана, з опущеними руками та головою!
Не всі люди і не завжди мають опору на себе, на Бога. Інколи ваші слова творять їх реальність.
Тому ! Усі, хто працює з людьми (лікарі, психологи, цілителі, екстрасенси)
ДУМАЙТЕ, ЩО ГОВОРИТЕ!
З вірою, впевненістю і вдячністю до «міцних» горішків, до себе, до мого чоловіка та сина, до Вс-Вишнього.
(с)Юлія Дожджанюк. Майстер моделювання карми. Психотерапевт. Цілитель.
